Як тільки Господь наш, Сотворитель, поселив на Землі
людей, вони одразу почали просити в Бога для себе зручні та вигідні місця для
проживання. Не квапились тільки українці. Вони були спочатку козаками: безпечно
мандрували по землі, милувалися красою світу і нікому не заважали. Якось
озирнулися і побачили, що повсюдно снують люди, обживають займані місцини. Тоді
пішли і вони до Господа. Тихенько стали за порогом і чекали,бо Творець саме тоді
був чимось дуже сильно зайнятий. А коли Сотворитель оглянувся і побачив чубатих
вояків, то здивувався:
- А чого вам треба, хлопці? – запитав Господь.
- Та землі-материзни хочемо, Боже!
- Буде вам матінка земля. Ідіть та осідайте он на тому
клаптику між морями, - показавши пальцем униз.
- Та там уже іспанці, Боже!
- Ага, то біля них і селіться.
- Не можемо, Господи, там французи, а далі німці, ще
якихось людей повно.
Подивився Бог згори і переконався, що все вже роздано. А
козаки ну дуже йому сподобались – і не хотів Творець залишати їх без земель.
- Гаразд, - сказав
Господь. – Віддам я вам он той куточок понад дніпром, що залишив собі на земний
рай. Але то незвичайний куточок – це рай. Земля там дуже родюча і пахне медом,
вода – як молоко, а з неба – ллється пісня. На той куточок будуть зазіхати
нечестивці, тому його потрібно пильнувати і боронити. Як будете і далі такими
відважними лицарями, то на тій родючій земельці станете господарями, а як ні –
то рабами нечестивців.
- Згода. Добре,
Господи! Так буде, як ти кажеш. Благослови нас у дорогу.
Поблагословив
їх Сотворитель і провів до райський воріт. Відтоді орють козаки благодатну землю, а зброєю
захищають її від всякої нечисті. І назвали свій райський куточок – Україною.
