Світова спільнота 5 грудня відзначає Всесвітній день ґрунту, що було з ініційовано учасниками Міжнародного конгресу ґрунтознавців у серпні 2002 р. у місті Бангкоку (Таїланд). Ґрунтознавці світу занепокоєні сучасним станом ґрунтового покриву планети, і тому щорічне відзначення цього дня є ще однією можливістю привернути увагу людства до проблем ґрунту, його місця й значення в біосфері Землі.
Ґрунт – це поверхнева плівка товщиною у півтора-два метри за радіуса земної кулі 6000 кілометрів, однак у цій тонкій оболонці, яка зникає, сконцентрований потенціал, який дозволяє людині отримувати приблизно 95 % продуктів харчування і у ній зосереджено більше 92 % генофонду планети – рослин і тварин. У той же час в Україні, як, зокрема, і у всьому світі, іде процес деградації ґрунтів, або втрата їх родючості, який спеціалісти називають «тихою кризою планети».
Ґрунт є об’єктом вивчення окремої науки – ґрунтознавства. На даний час ця наука, як і багато інших природно-історичних наук у нашій країні, мають так звану «незатребуваність» зі сторони державних організацій та бізнесу.
Першочергове завдання вчених і спеціалістів у області ґрунтознавства полягає в тому, щоб показати центральним органам виконавчої влади незамінну екологічну роль і цінність ґрунтів у всіх областях життя і господарській діяльності людини.
Господарська діяльність людини на сьогодні є домінуючим фактором у формуванні ґрунтів, а саме знищенні, погіршенні або підвищенні їх родючості. Під впливом людини змінюються параметри і фактори ґрунтоутворення – рельєфи, мікроклімат, створюються водосховища, проводяться водні меліорації тощо.
Процес деградації мало помітний людині, яка не має справи з ґрунтами. Вимирання рідкісних (особливо великих і гарних) тварин, зникнення рідкісних видів рослин – цей процес помітний і більш усвідомлюється. А деградація ґрунтів, їх руйнування, забруднення, зниження біологічної продуктивності проходить непомітно, проте цей процес є руйнівним для всього живого на планеті.
Стан ґрунтового покриву України, особливо на сільськогосподарських угіддях і в районах видобутку корисних копалин незадовільний, а у деяких місцях критичний. Більш того, процес деградації ґрунтів у останні роки набуває загрозливого характеру, а тривога у суспільстві не спостерігається.
Відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» моніторинг за використанням ґрунтових ресурсів на даний час проводять 7 центральних органів виконавчої влади: Мінприроди (ґрунти на землях різного призначення), МНС (забруднені ґрунти), МОЗ (ґрунти у місцях проживання і відпочинку населення), Мінагрополітики (ґрунти на землях сільськогосподарського призначення), Держкомліспгосп (ґрунти лісового фонду), Держводгосп (зрошувані та осушувані землі), Держкомзем (ґрунти на землях різного призначення). Давно вже відомо, якщо про певний об’єкт піклується кілька господарів, тим гірше складаються справи, так само із землею…
Діюче законодавство України виявилося несприйнятливим до того, що на даний час існують поняття «земля» і «ґрунт», які відносяться до одного і тому ж природного ресурсу, проте характеризують їх з різних сторін.
У Законі України «Про охорону земель» наведено такі поняття як «земельні ресурси» та «ґрунт», що суперечать одне одному. Земельні ресурси – це сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві, а ґрунт – це природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості – родючості.
Це якось дивно, оскільки саме ґрунт є перша і реальна цінність земельних ресурсів у вищеприведеному визначені.
Ця лінія прослідковується і у Законі України «Про оцінку земель», відповідно до якого оцінка земель проводиться з метою отримання інформації про якість землі як засобу виробництва у сільському господарстві. Проте якість землі – це ж і є якість ґрунтів. Ґрунт утворює поверхню будь-якої земельної ділянки, але поверхню не як ідеальну зовнішню оболонку, а реальний родючий горизонт, який має визначені розміри, як у площині, так і на глибину.
Ця обставина досить суттєва, а саме важко представити собі земельну ділянку, з якої акуратно зібраний і вивезений у інше місце ґрунтовий покрив. Чи буде така «безґрунтова» ділянка земельним ресурсом для виробництва сільськогосподарської продукції – велике питання, причому не тільки теоретичного плану.
Для Держкомзему земельні ресурси або земля і ґрунт – це синоніми, а земля не більше як об’єкт нерухомості, яка володіє визначеною економічною цінністю, тому пріоритетом для цього відомства є питання купівлі-продажу. Тим більше, відповідно до чинного законодавства Держкомзем відповідає за використання усіх земельних ресурсів, у тому числі за землі сільськогосподарського призначення. Проте, якщо подивитися з природоохоронної точки зору, землями сільськогосподарського призначення має опікуватися Міністерство аграрної політики.
На даний час законодавством не визначено повноваження Мінагрополітики у сфері державного контролю за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення. Як наслідок, порушуються сівозміни, набула значного поширення монокультура (соняшник, кукурудза на зерно, ріпак та ін.), обсяги впровадження сучасних технологій ведення сільського господарства недостатні, що в комплексі призводить до зниження родючості ґрунтів та забруднення їх.
Мінагрополітики на сучасному етапі здійснює лише моніторинг ґрунтів і агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення, тобто відслідковування за зміною якісного стану ґрунтів внаслідок господарської діяльності, а дієвих важелів типу «батога і пряника» законодавством не передбачено.
Крім того, з метою збереження ґрунтів потрібно прийняти Закон України «Про ґрунти». У існуючому законодавстві є закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря» та інші нормативні документи, а про ґрунт забули.
Цей момент якраз свідчить про нерозуміння ролі ґрунтів у біосфері, у житті всіх живих істот на Землі, в тому числі і людини. Якщо у нас говориться про ґрунтові ресурси, то лише з метою розорати ще недоторкані землі, хоча таких ґрунтів в державі уже практично немає.
Єдиний шлях правильного використання ґрунтових ресурсів – це впровадження оптимальних ґрунтозахисних контурно-меліоративних систем землеробства, які можуть розробити лише спеціалісти – ґрунтознавці, агрономи, агрохіміки. Проте і суспільство, і держава мають усвідомити, що роль ґрунту не обмежується лише його використанням у сільському господарстві.
Хоча ми отримуємо продукти харчування завдяки ґрунту, проте він відіграє на планеті набагато більшу і важливу роль. В Україні сільськогосподарські угіддя займають 68% від усієї площі, а рілля – 53 відсотки. Це досить високий відсоток розорювання. Порушені оптимальні співвідношення природних угруповувань – лісів, луків та боліт.
Проте, якщо і під ними порушити ґрунтовий покрив – ще більше постраждає чистота вод і атмосферного повітря. А як же дотримання умов Кіотського протоколу, адже ліси є донором кисню і акумулятором великої кількості діоксиду вуглецю?
Світова спільнота приділяє велику увагу проблемам збереження біологічної різноманітності, тому ООН 2010 рік оголосила Роком біорізноманітності. І це правильно, тому що втрата будь-якого генетично визначеного виду (рослини або тварини) – втрата непоправна.
Проте, мало хто знає, що 92 % різноманітних живих організмів, як рослинних, так і тваринних, пов’язано з ґрунтом, а саме завдяки йому харчується вся біологічна «піраміда» – від самих найпростіших до високорозвинутих організмів.
У водному середовищі проживає тільки 8 % усіх видів, але й вони залежать від стану ґрунтів. Багато хто запитає чому? Деградує ґрунтовий покрив, змінюється склад води річок і озер, а ґрунтових вод – тим більше, тому що ці води формуються опадами, які випадають на землю і ця вода фільтрується ґрунтовим покривом. Ґрунт має величезну властивість утримувати вологу, якщо забрати цю властивість – вся вода буде накопичуватися у річках, озерах, морях. Тому виснаження ґрунтів є одним із факторів, яке викликає такі катастрофічні паводки, які ми спостерігаємо в останні роки. На жаль, про формування гідрологічного режиму завдяки ґрунту взагалі мало хто говорить.
Отже, сільськогосподарська цінність ґрунтів дуже важлива, проте ґрунт потрібно сприймати не тільки як джерело продовольства, а як джерело життя.
Ми не хочемо сказати цим, що у такому випадку винні центральні органи виконавчої влади, тому що не прийняті або не діють дієві механізми. Проте, і ми – науковці ґрунтознавці та агрохіміки, також винні, тому що не зуміли донести до суспільства і вищестоячих структур такої важливої речі – життя залежить від ґрунту.
Багато країн, серед яких США, Німеччина, Франція, Канада, Китай, вже прийшли до розуміння того, що підвищення і охорона ґрунтів, боротьба з деградацією та їх забрудненням можуть проводитися лише на державному рівні. І що саме цікаво, що чим більший дефіцит ґрунтів у зарубіжних країнах, тим дієвіші закони про їх охорону. Зразкові механізми охорони ґрунтів створені у Голландії і Японії: там де людині кожний квадратний метр ґрунту дається такою важкою працею і тому вона знає їй ціну.
Америка – велика країна, проте там служба охорони ґрунтів організована на досить гарному рівні. Ця служба була створена після того, як американці розорали прерії і отримали катастрофічні пилові бурі. Саме тоді президент США Т. Рузвельт сказав: «Народ, який не турбується про охорону ґрунтів, не турбується про своє майбутнє».
У той час за років Радянського союзу керівники хотіли догнати і перегнати Америку, після чого почали розорювати і зараз розорюємо цілину з метою отримання додаткового зерна. Проте при цьому втратили мільйони тонн родючого шару ґрунтів внаслідок пилових бур, які пройшли навесні 1969 та 2007 років у степових та лісостепових зонах.
Тому на сучасному етапі виникла необхідність створення Державної служби охорони родючості ґрунтів, як урядового органу державного управління, і яка б взяла під жорстокий контроль всі питання раціонального, заощаджуючого і екологічного безпечного використання ґрунтів.
Істинна цінність чого-небудь з’ясовується, коли це втрачаєш. У зв’язку з цим хочеться згадати народне прислів’я «Що маємо – не зберігаємо, втратимо – плачемо». Тільки будемо плакати не ми, а наші нащадки.
Валерій Греков, к.с.-г.н.
Людмила Дацько, к.с.-г.н.
Микола Майстренко, к.б.н.
